Чому діти не хочуть ходити в школу?
Для більшості сучасних дорослих немислимо, коли дитина не відвідує школи. Прогули, пропуски занять, навіть елементарне небажання йти до школи часто є приводом «прикрутити гайки», провести виховну бесіду, засоромити за лінощі. Не всі батьки намагаються докопатися до причини подібного небажання. Багато експертів дуже серйозно і аргументовано стверджують, що проблема не в дітях, а у самій школі та системі.
Не лінь, а статистика!
За різними оцінками психологів та працівників освітньої сфери, до пострадянському просторі більше 50% дітей не хочуть ходити до школи. Вдумайтесь, понад половину дітей відчувають дискомфорт від основного для них джерела знань. Депресії, психологічні травми, неврози - все це щоденна рутина для шкільних психологів.
Разом з тим, школа перетворюється у «по-справжньому» небезпечне місце, все зростає статистика злочинів у стінах навчальних закладів, все голосніше повідомлення про підлітків, які нападають на вчителів та однокласників.
У цьому прийнято звинувачувати все та всіх, крім самої школи: дитину, батьків, друзів, соц. мережі, ігри та культуру. Насправді ж, слід придивитися до самої шкільній системі.
Лінія страху: вчитель, помилка, однолітки
Вчитель
З перших днів у школі учневі прищеплюється страх перед вчителем. Страх та покарання - основні вихователі та інструменти, за допомогою яких намагаються підтримувати формальну дисципліну в класі. Повага перед вчителем змінилася побоюванням, тяга до знань - страхом за невиконане завдання.
Разом з тим багато експертів відзначають, що «тяга до предмету» прямо пропорційна відношенню до педагога. Багато хто стверджує, що: «робота педагога полягає не в тому що б сподобатися, а в тому що б вчити». Це дуже небезпечна стежка, адже за таким «вчити» може ховатися дуже багато неприпустимого. І вже точно, лякати дітей - не завдання та робота педагога. Не йдеться мова й про виховання ідеалів в сучасній школі, про приклад викладача для учнів.
Помилка
Слідом за страхом перед вчителем, невідступно слідує страх помилки. Багато хто говорить про те, що в школі пригнічується індивідуальність ... Даруйте, це вчорашній день, сьогодні школярі побоюються зробити помилку. Погана відмітка або не зрозумілий урок - привід для третирування, приниження або навіть образ.
Більш того, помилка викликає погану оцінку, яка певним чином впливає на «статус» учня. «Він же трієчник!» та «Та що він там зможе написати?» - все частіше можна почути від вчителів. Разом з тим, це не тільки потужні удари по психіці, самооцінці та мотивації дитини, а й додатковий стрес.
Але ж помилки в процесі навчання неминучі, саме на їхньому розумінні та способи їх усунення й вчаться. Едісон, свого часу, зробив безліч невдалих дослідів перед створенням лампочки. В житті не буде галочки або єдиної правильної відповіді, доведеться постійно вдосконалюватися й докопуватися до вірного рішення. Чому тоді учні повинні боятися помилок в школі, де викладачі повинні допомогти їм з їх аналізом та виправленням?
Однолітки
Однолітки і шкільний колектив - це окрема, дуже важка тема. Сьогодні вона актуальна як для педагогів і психологів, так і для кримінологів. Взаємовідносини з однолітками в школі називаються не інакше як «виживання». Проблема полягає не тільки в підліткової психології, бажанні виділиться, але і в позиції викладачів.
Колектив використовується як додатковий інструмент впливу. Однак, поряд з цим, викладачі самоусуваються від роботи з колективом. Іншими словами до нього вдаються лише тоді, коли необхідно впливати на учня або групу учнів, а що буде далі ... На жаль, це залишається проблемами учнів. Функції соціалізації, прищеплення культурних норм, на думку психологів і соціологів - провалені. Більш того, методики роботи з колективом можуть ускладнити життя школяра в майбутньому.
Причина та наслідок
З одного боку все зазначені проблеми криються в порушеної системі освіти. Вона так і залишилася в перехідному етапі до де важливо дотримуватись «зовнішніх форм» школи. Процесом навчання залишаються незадоволені всі учасники:
- учні та батьки - стресом і тиском до а після закінчення школи ще й браком знань;
- викладачі - низький престиж до зарплати до соціальна незахищеність;
- ВНЗ - невідповідність знань учнів до фактичних вимог вступу до вищої школи.
З іншого боку, втратив колишній статус і педагог. Низька заробітна плата в загальноосвітніх школах, високе навантаження, жорсткі формальні вимоги - все це робить непривабливою дану роботу для компетентних фахівців. У такому пригніченому середовищі, талановиті й кваліфіковані педагоги самі можуть відчувати серйозний стрес.
Страх, як основний інструмент для роботи зі школярами - недосконалий за своєю суттю. Він не в змозі ні зацікавити, ні надати знань, його ефект дуже короткостроковий, на відміну від негативних наслідків. Важливо відзначити, що така гнітюча ситуація хоч і поширена, але не абсолютна. В цьому випадку можна порадити ретельно вибирати школу, придивлятися до педагогів, розмовляти з дитиною. З розвитком інформаційних і комунікаційних технологій стало можливо перейти на дистанційне навчання в школі, для якої не характерні зазначені проблеми.
