Дитина при владі

Дитина при владі!

Деякі сучасні батьки, які прочитали масу літератури про всебічний вільний розвиток дитини, повністю виключили зі своєї практики авторитарні методи виховання. І довели демократичні партнерські відносини з дитиною до такої міри, що в сім'ях у них всю владу забрали діти. Діти вирішують, що їм приготують на вечерю, де буде відпочивати сім'я, що надіти, коли лягти спати, що дивитися по телевізору і так до нескінченності. Діти правлять сімейними державами! Називаючи себе ліберальними і сучасними, їх батьки безнадійно втрачають можливість виховати гідну людину, і самі з дорослого перетворюються в безвідповідального тинейджера, невпевненого в собі, поступливого, не здатного наполягти на своєму і захистити свою точку зору.

У вихованні є дві небезпечні крайності:
• авторитарний диктат, коли батьки абсолютно не зважають на інтереси дитини і змушують її чинити так чи інакше, виходячи з принципу: «Роби так, тому що я так сказав (хочу, вимагаю)!»
• ліберальне потурання, коли дитина диктує батькам свою волю і робить так, як сама вважає за потрібне. «Роби так, як хочеш!»

Обидві позиції по суті своїй інфантильні, тобто в якійсь мірі знімають з батьків відповідальність за усвідомлений вибір їх чада.

Авторитарний диктат



У першому випадку, пригнічуючи його самостійність, батьки не пояснюють дитині, чому він повинен діяти саме так, а не інакше. І роблять це не тому, що не хочуть пояснювати. А тому, що і самі толком не знають, чому. «Ось така моя королівська воля!» – могли б вони сказати. Але така мотивація абсолютна марна в вихованні та в людській діяльності взагалі.

Усвідомленість поведінки
У будь-якій справі дитина і будь-яка людина має розуміти, принаймні, три речі:
• Доцільність (необхідність)
• Корисність (потрібність)
• Цікавість (приємність).

Якщо те, що вона робить, цікаво, потрібно, корисно, доцільно, приємно і необхідно, то людина зробить це навіть без страхітливого ременя, палиці та заохочувальної шоколадки (нагороди).
Усвідомлені вчинки – найвірніший спосіб формування правильно вмотивованої і здорової психіки дитини.

Повна свобода



Коли батьки хочуть будь-що зберегти дружні, партнерські, демократичні відносини з дитиною і дозволяють йому все, то самі перетворюються в безпорадного підлітка, яким легко керувати. Що діти і роблять!
Дитина і батько міняються місцями. Боячись травмувати психіку малюка, тато з мамою дозволяють дитині огидно поводитися в громадських місцях, їсти, що попало, дивитися телевізор або сидіти за комп'ютером до пізньої ночі, не робити уроки. Діти перетворюються в центр, навколо якого в родині все обертається.
Мама боїться сформувати у своєму синові комплекс неповноцінності і без кінця його хвалить, навіть якщо він ніколи не миє руки, не прибирає свою кімнату, розкидає речі і погано поводиться. Вона боїться сказати йому правду про нього, щоб не принизити, не ранити, не похитнути його впевненості в собі. І створює маленьке чудовисько!
Папа, замість того, щоб сказати дочці, що від шоколаду поправляються і покриваються прищами, називає її милим пупсиком і дозволяє їй товстіти, щоб тільки не знизити її самооцінку.
Такий демократизм шкодить і батькам, які не знають спокою, вічно вгоджаючи маленькому монстрові, і дитині, яка не бачить меж.



А між тим, діти чекають від своїх батьків не вседозволеності, загравання і показною дружби, а дорослого дружнього керівництва. Вони повинні розуміти, що дружба дружбою, а мама є мама, і тато набагато старший і досвідченіший і знає, як треба чинити.

Що дитина хоче побачити в батьках:
• Підтримку (небайдужість до себе, знання його інтересів, потреб, вікових особливостей)
• Керівництво (визначення меж дозволеного, цілепокладання, планування)
• Мудрість (вміння пояснити, зрозуміти його стан, знизити напруженість, переконати)
• Діяльну любов (не плутати зі вседозволеністю та задобрюванням).

Іноді батьки думають, що варто стати зі своєю дитиною нерозлучним другом, надіти такі ж джинси, як у нього, і вести себе приблизно так само, як він в свої десять років, і всі проблеми виховання самі собою вирішаться. Але ті, хто пробував так себе вести, дуже скоро переконуються, що лідером в такому мезальянсі стає не дорослий, а дитина, під якого тато або мама ретельно підлаштовуються.
Коли дитина при владі, виникає безліч проблем.
У шведського психіатра Девіда Еберхарда, який пише книги про виховання, є чудова книга "Діти при владі. Жахливі плоди ліберального виховання", де автор досліджує проблеми демократичного виховання і говорить про те, яким шкідливим воно може бути для дітей і дорослих.

«Батьки більше не поводяться як відповідальні дорослі. Вони ставлять себе на один щабель з дітьми, не наважуючись перечити їм і встановлювати межі. Вони більше не приймають ніяких рішень, а хочуть бути такими ж крутими, просунутими бунтарями, як їхні діти. Тепер наше суспільство складається тільки з одних тинейджерів, – пише Девід Еберхард. – Я не знаходжу, що сім'я взагалі повинна бути демократичним інститутом. Відносини між дорослими і дітьми завжди асиметричні. Це відносини майстра і учня. Один вчить, інший слухає. Батьки можуть краще оцінювати обставини, тому що у них більше досвіду, вони більше знають. Вони і повинні встановлювати правила».



Звичайно, сучасна сім'я відрізняється від старої, де вся влада належала батькам. Сьогодні ми переконуємося, що авторитарний стиль спілкування не приносить позитивних результатів, пригнічуючи особистість, не сприяючи розвитку творчих здібностей дитини. Але і занадто вільна демократія не робить його щасливим. Перетворюючи в анархіста, незібрану, не впевнену людину, що не вміє відповідати за свої вчинки.

Як же бути?
• Знайти золоту середину у вихованні, де мудре доросле керівництво і демократичний стиль спілкування допоможуть дитині знайти себе і бути спокійним.
• Дати дитині можливість відчути гіркоту власної помилки. Власні набиті гулі – кращий спосіб уникнути їх повторення в майбутньому. Не робіть за дитину його роботу, уроки, те, що він може і повинен робити сам.
• Навчити його бути відповідальним за свої вчинки. Дайте йому свободу, але запитайте про результати. Не беріть всю відповідальність на себе, але і не перекладайте її тільки на дитину. Він завжди повинен відчувати ваше доросле керівництво і підтримку.
• Пояснювати і переконувати його, чому він повинен діяти так, а не інакше. Особливо, коли це стосується принципових питань його безпеки і моральності.
• Не критикуйте і не хваліть зайве. Є тонка грань між захвалюванням і схваленням, критиканством і правдивим зазначенням помилок. Іноді на якомусь шоу талантів можна побачити захвалених дітей, які переконані в тому, що талановиті, хоча абсолютно не вміють співати, танцювати або жонглювати. Коли ведучі їх запитують: «Невже тобі ніхто ніколи не говорив, що у тебе немає слуху?» – горе-співаки дуже дивуються. Не тисніть своїм дітям таких ведмежих послуг, навіть якщо ви їх дуже любите.
• Будьте чесні з ними!

Мабуть, це одна з головних умов успішного виховання, яке в поєднанні з любов'ю дає приголомшливі результати.